З якого часу люди винайшли та почали вживати спиртне достеменно невідомо. На основі етнографічних матеріалів можемо констатувати, що трапилося це ще на ранніх етапах первісності, коли побутували слабоалкогольні напої, утворені у результаті природного бродіння певних продуктів. Вони засвідчені у багатьох первісних народів сучасності на території Америки, Африки та Океанії. М.М. Миклухо-Маклай, скажімо, спостерігав за папуасами Нової Гвінеї, які ще не вміли добувати вогонь, але знали прийоми виготовлення хмільних напоїв. Інша справа – рідини зі значним вмістом спиртного, які можна отримати шляхом дистиляції (тобто перегонки). До недавнього часу традиційною була думка, що цим процесом людство оволоділо лише з ХІV–ХV ст., коли з’явився придатний для цього металевий посуд. Однак відомо й чимало простіших способів збільшити концентрацію алкоголю в суслі та відокремити їх. Це, скажімо, нагрівання сусла в глиняному горщику, який накривали овечою шкурою. Відтискаючи її час від часу, в окрему посудину зливали сконденсований на ній спирт. Інший прийом полягав у тому, що на горловину посудини із закваскою, яку клали на сонце, натягали сечовий міхур великої рогатої худоби. Його мембрана легко пропускала крізь себе водяні випари, затримуючи всередині великі за розмірами молекули спирту. Міг використовуватися спосіб „виморожування”, коли сусло виносили на сильний мороз. Вода перетворювалася у лід, який видаляли у міру накопичення, а в посудині залишався спиртовий розчин.
По-справжньому чистий і міцний напій можна було отримати завдяки спеціальній керамічній посудині, яку прийнято називати словом арабського походження „аламбік”. Він був відомий ще стародавнім єгиптянам, які практикували з його допомогою також смолокуріння, отримуючи різноманітні масла й есенції для ліків та бальзамування покійників. Схожі дистиляційні пристрої під назвою tribicus використовували згодом греки і римляни, які переганяли у них вино. Кінцевим продуктом була „горяща вода” (aqua ardens) або „горяще вино” (vinum ardens). Приблизно з ХІІІ ст. у Європі поширилася назва aqua vita, що перекладається з латині як „жива вода”. Саме цій назві надавали перевагу алхіміки, які вважали спиртне еліксиром довголіття і навіть рекомендували зберігати його в золотому посуді. Таке найменування прижилося й в українському середовищі у формі „оковитої”. Згодом з’явилися й інші назви: спирт (фр. esprit, англ. spirit – „дух”, „душа”) та алкоголь (з арабської – щось тонке і витончене, одурманююче).
До недавнього часу традиції винокуріння на Буковині губили сліди ще в недалекому минулому. Проте завдяки знахідці на поселенні трипільської культури поблизу с. Коновка Кельменецького р-ну хронологічна межа його появи у регіоні поглибилася на тисячоліття. Річ, на перший погляд, проста і незрозуміла – уламок посудини з подвійними вінцями діаметром біля 30 та 38 см, між якими, відповідно, утворився круговий жолобок завглибшки 4 см. Ця ознака є визначальною. Глиняне тісто посудини, сформованої джгутовим списобом, містить домішку товченого шамоту. Нам відомі дві аналогії цій знахідці, які дозволяють ідентифікувати її як фрагмент давнього дистиляційного (самогонного) апарату. Перша з них походить із Месопотамії (Тепе Гаура) і датується приблизно 3500 р. до н.е. Друга знахідка відноситься орієнтовно до 1500 р. до н.е. і була виявлена на відомій пам’ятці бронзового віку Спішский Штврток у Словаччині (отоманська культура). Це – керамічні горщики з подвійними вінцями на горловині. Близька й хронологія знахідок: на поселенні Коновка зафіксовано рештки двох різночасових селищ віком 3900-3800 рр. до н.е. та 3300-3200 рр. до н.е. Словацькі дослідники Я. Ришанек і В. Вацлаву детально реконструювали процес роботи таких приладів (рис. 2). Корчагу із суслом, накриту півсферичною кришкою, нагрівали на вогнищі. Випари спирту, що піднімалися, конденсувалися на стінках кришки-охолоджувача і стікали в канавку між подвійними вінцями. Звідти рідина зі значним вмістом алкоголю через зливний носик скапувала в окрему ємність. Цікаво, що через сильний термічний вплив керамічне тісто трипільського глечика з Коновки стало крихким та комковатим.
Звісно, могли мати місце запозичення, оскільки носії трипільської культури опосередковано контактували з близькосхідними цивілізаціями. Проте більш вірогідною видається версія місцевого винайдення дистиляційного апарату. Хорошим прототипом для них могли слугувати грушоподібні посудини з шоломовидними кришками, які за мінімальних змін було легко перетворити в „чудо-прилад”.
Старожитності трипільської культури належали доволі осілому землеробському населенню. Його високий як на той час економічний розвиток дозволяв отримати надлишок продуктів харчування, насамперед у вигляді збіжжя, та перетворити його в хмільний напій, який завдяки перегонці набував міцності та чистоти. Трипільці вирощували різні сорти пшениці, ячменю, жита і вівса, з яких могли робити сусло. Відомо, що у давнину для виготовлення спиртного використовували також багаті на цукор плоди винограду, який вирощували і трипільці. З цією метою могли використовуватися й інші фрукти, насіння яких знайдено під час розкопок поселень трипільської культури: слива, черешня, малина, дерен, бузина.
Але такі дистиляційні апарати не давали змоги отримувати спиртне у значній кількості. Для цього необхідно багато харчових продуктів. І такі напої призначалися, очевидно, для певних культових церемоніальних дійств. Дослідник орнаментально-знакових систем розпису Т. Ткачук вважає, що трипільці могли спостерігати такі знаки та символи під час змінених станів свідомості. Їх можна викликати голодом або психотропними речовинами, які містяться у деяких грибах та рослинах. Трипільці вже знали, наприклад, таку культуру як коноплі. Отримані з різних смол масла, незважаючи на приємний запах, теж володіли сильними токсичними та галюциногенними властивостями. Ймовірно, що алкогольні напої використовувалися з аналогічною метою – спілкування з потойбічним світом у стані сп’яніння чи трансу.
Немає коментарів:
Дописати коментар