Знахідки кам’яних наконечників орних знарядь у Середньому Подністров’ї

Питання, пов’язані із зародженням та розвитком орного землеробства, були і залишаються актуальними у вітчизняній історіографії, адже поява орних знарядь праці стала передумовою значних прогресивних змін як в економічному, так і соціально-політичному житті давніх суспільств. Вагомий внесок у розробку даної проблематики зробили В. Й. Довженок, А. В. Чернєцов, С. О. Семенов, Ю. О. Краснов та ряд інших дослідників. Однак, деякі аспекти цього складного процесу залишаються остаточно не з’ясованими. Зокрема, це стосується теорії кам’яних лемешів, яка є предметом гострої дискусії у зарубіжній та вітчизняній літературі не одне десятиліття (навіть століття) і набуває розмаху з кожною нововиявленою знахідкою. Так, І. Н. Нікішин висловлював думку про можливість використання кременевого знаряддя з Городні на Волзі як плужного леміша. Вважав за можливе існування орних знарядь з кам’яними наконечниками у європейському неоліті авторський колектив праці „Виникнення та розвиток землеробства”. Цілком протилежної точки зору притримувалися С. О. Семенов та Ю. О. Краснов, заперечуючи існування орного землеробства в неоліті-енеоліті загалом та використання орних знарядь з кам’яними наконечниками зокрема. Погляди останнього поділяв Б. А. Шрамко. В. Ф. Петрунь, навпаки, трактував виявлений ним крем’яний предмет ранньозалізного часу як наральник, який кріпився на полозі дерев’яного рала.

Цим переліком, власне, вичерпуються вітчизняні дослідження даної проблематики. Нові ж археологічні знахідки та з’ясування функціонального призначення окремих музейних експонатів дають можливість значно доповнити їх, а також поглибити у часі появу орного землеробства на території сучасної області, з’ясувати динаміку розвитку орних знарядь з функціональної та конструктивної точок зору і землеробства як провідного заняття населення регіону загалом. Крім того, будь-яка знахідка орного знаряддя чи його деталі епохи бронзи – раннього заліза надзвичайно важлива, так як кількість виявлених предметів на території Східної Європи надзвичайно обмежена.

З другої половини минулого століття на північно-східних теренах Чернівецької області (Cокирянський та Кельменецький райони) було знайдено ряд крем’яних артефактів, які не мають жодних аналогій серед місцевих старожитностей. Вони являють собою великі клиноподібні предмети прямокутні у перетині з розширеним параболічним робочим кінцем, який утворює лопасть. До останнього часу лише одна із знахідок описувалася В. Ф. Петрунем, хоча, з огляду на свою унікальність, заслуговують на незаперечну увагу.

На сьогодні ми володіємо інформацією про три знахідки, дві з яких безсумнівно являють собою робочі деталі орних знарядь. Розглянемо умови знаходження та короткий опис цих речей.

1. У 1963 році в с. Кормань Б. О. Тимощуком був знайдений мотикоподібний премет, виготовлений з світло-сірого непрозорого кременю та відшліфований по всій поверхні, крім бокових граней. Лопасть знахідки відділяється невеликим звуженням і плавно переходить у черешок. Спосіб виготовлення знаряддя типовий для клиноподібних кам’яних речей. Його довжина становить 18.5 см, максимальна ширина (лопасті) – 7.8 см, довжина лопасті – 4.3 см, максимальна товщина – 3.5 см, ширина черешка (мінімальна) – 4.4 см. Знахідка зберігається у фондах Чернівецького краєзнавчого музею, віднесена до пам’яток трипільської культури.

2. Чергова знахідка була зроблена В. Ф. Петрунем у червні 1976 року на поверхні першої надзаплавної тераси р. Дністер за 4 км на схід від с. Непоротове; виготовлене знаряддя із блакитно-сірого, майже непрозорого кварцево-халцедонового кременю. На дві третини (крім верхньої частини тонко обробленого плескатою ретушшю черешка) воно інтенсивно залюстроване з ретельно відтвореною лопастю аж до витончених, трохи асиметричних закраїн. У зв’язку з тим, що дана річ втрачена, найголовніші її параметри визначені за ілюстрацією в публікації. Отже, її довжина становить 24.8 см, ширина лопасті – 8 см, її довжина – 5.2 см, максимальна товщина – 3.2 см, ширина черешка – 4.4 см. Черешок виробу, на відміну від інших знарядь, практично на всій довжині має однакову ширину.

3. У 2004 році на околиці с. Шебутинці в ур. Сокира вчителем історії С. Якобиною та школярами була виявлена третя знахідка . Виготовлена вона з білого непрозорого порцеляноподібного кременю технікою акуратно виконаної плескатої ретуші зі слідами люстражу на широких гранях та робочому кінці з дещо асиметричним краєм, ретуш нечітко проглядається майже на всій поверхні. Загальна довжина предмету дорівнює 32 см, ширина лопасті – 8 см, її довжина – 7 см, максимальна товщина – 6 см, мінімальна ширина черешка – 4.4 см. Знаходиться він у музеї місцевої школи.
У ході археологічних досліджень Л. І. Крушельницької на поселенні Непоротове ІІІ (ур. Дубова) X – VII ст. до н.е. у споруді 19 нижнього горизонту VII розкопу серед ряду знахідок трапилося велике знаряддя із пісковика. Дослідниця ототожнила його з долотом або шліфувальником та мотижкою або розтирачем-товкачем. Однак, дана знахідка дуже нагадує описані вище знаряддя і була, очевидно, його заготовкою. Незважаючи на те, що предмет виготовлений з твердої породи пісковика, він піддавався гартуванню для міцності, що ствердив його спеціальний аналіз.

Ключовими у даному випадку є два питання, вирішення яких дасть можливість значно розширити межі дослідження та спрямувати його в необхідному руслі. По-перше, з якою археологічною культурою синхронізувати дані знахідки. По-друге, встановити, чи є вони справді робочими деталями орних знарядь, а не, скажімо, мотиками, сокирами, теслами чи клинами, на які вони морфологічно схожі.

Приналежність виявлених наральників до певної археологічної культури і, відповідно, їхнє датування, носять попередній характер, оскільки всі три знахідки є підйомним матеріалом. Найбільш вірогідним видається зв’язок артефактів з трипільською або чорноліською культурами. З першою їх пов’язує те, що на двох місцезнаходженнях (Кормань, Шебутинці) присутні знахідки даної культури; а по-друге, кременеві наконечники дещо схожі на деякі трипільські клиноподібні знаряддя, які, щоправда, значно поступаються їм за розмірами й не мають асиметричного параболічного леза. Проте, сумнівність існування орних знарядь в енеоліті, а також ряд наступних обставин схиляють до думки щодо відношення досліджуваних знахідок до ранньозалізного віку. В. Ф. Петрунь за виявленими фрагментами кераміки та серпами відніс знахідки з місцезнаходження Непоротове IX, в тому числі й наральник, до передскіфського часу, а саме другого ступеню чорноліської культури. Культурні рештки було зафіксовано на ділянці довжиною 3-4 м вздовж бровки тераси, що дало можливість авторові ототожнити даний комплекс з окремим житлом. Виявлений крем’яний наральник виготовлений з того ж сорту кременю, що й дзьобоподібні серпи. Згідно петрографічного аналізу В. Ф. Петруня, така крем’яна сировина була транспортована на пам’ятку з району Неславчі (понад тридцять кілометрів нижче за течією Дністра). Серед матеріалів колекції присутній також уламок коричневого нижньопалеозойського алевроліту такого ж типу, який використовувався на досліджуваному Л. І. Крушельницькою непоротівському поселенні, розташованому за 5 км вище по Дністру, де була знайдена заготовка наральника.

Пам’ятки у Кормані та Шебутинцях носять багатошаровий характер, зокрема тут також присутні знахідки ранньозалізного віку. Непрямим свідченням зв’язку кремінних наконечників орних знарядь з чорноліською культурою є співпадання ареалу їх місцезнаходжень з територією поширення цієї археологічної культури у регіоні, а також мала кількість знарядь, які б могли використовуватися для обробітку грунту її носіями у порівнянні із значною кількістю знахідок серпів та зернотерок. Крім того, чорноліська культура є унікальним явищем для усієї Східної Європи з високорозвиненим бронзоливарним, керамічним, косторізним, будівельним та кременеобробним виробництвом. Незначна кількість знахідок наральників пов’язана, очевидно, з утилізацією зламаних чи спрацьованих знарядь як джерела високоякісної крем’яної сировини, транспортованої інколи за десятки кілометрів. З іншого боку, знахідки трьох знарядь та однієї заготовки не є настільки незначними навіть у порівнянні з наступними епохами. Серед старожитностей регіону до епохи середньовіччя, скажімо, відомі тільки два екземпляри залізних втульчастих наральників, які належать пам’яткам типу Поянешти-Лукашівка та черняхівської культури.

На спорідненісь виявлених знахідок вказують також їхні лінійні параметри і співвідношення між ними. Ширина лопасті всіх трьох наральників становить приблизно 8 см, а довжини, – кратні восьми, тобто можна говорити про певну стандартизацію виробів, їх прив’язаність до восьмисантиметрової величини. Ширина тильної частини черешка всіх знарядь теж однакова – 4.4 см. Близькі відношення загальної довжини знарядь до довжини їх лопасті у знахідок із Непоротового та Шебутинців, які становлять в середньому 4.7.

На початкових порах епохи раннього заліза потреба у вдосконаленні знарядь ще не могла цілком задовільнятися за рахунок широкого застосування заліза, а властивості бронзової сировини (теж дорогої) для виготовлення деяких знарядь, зокрема робочих деталей рал, мало годиться. Відповідно, удосконалення знарядь йшло шляхом оптимізaції використання наявного матеріалу, в першу чергу кременю.

Описані вище знахідки морфологічно та за розмірами дуже схожі на свої металеві аналоги, – черешкові наконечники орних знарядь, які були поширені у Європі від епохи бронзи до нового часу включно. Потовщення черешка відбулося у зв’язку зі специфікою крем’яної сировини й, можливо, пов’язане з конструктивними особливостями рала. На всіх екземплярах присутня така характерна особливість як заполіровка, глянець, яка суттєво відрізняється від шліфованої поверхні. Це, очевидно, є наслідком роботи знаряддям, його сильним і тривалим контактом з грунтом, що також трапляється на крем’яних наконечниках мотик трипільської культури. Не випадково перший екземпляр кремінного наконечника було попередньо віднесено саме до цих знарядь. Однак із морфологічної та сировинної точок зору вони є принципово відмінними. При застосуванні знарядь для обробки дерева, на їхніх робочих кінцях сліди від використання були б присутні лише безпосередньо біля леза, а не на значній поверхні як у наральників. Такого роду знаряддя відрізняються від гіпотетичного лемеша з Городні на Волзі та кам’яних псевдорал, дезавуйованих С. О. Семеновим та Ю. О. Красновом. На відміну від останніх, на крем’яних наконечниках орних знарядь з Подністров’я присутні чіткі сліди від тривалого використання. У дослідників не знайшлося серйозних заперечень стосовно функціонального призначення предмету з Городнівського городища, який хоча й відрізняється від досліджуваних нами знарядь формою черешка та способом обробки поверхні, проте схожий за розмірами (довжина предмету 16 см, максимальна ширина 8 см) та формою лопасті. Не був проаналізований Ю. О. Красновом також археологічний матеріал з Монголії та Північного Китаю. Малоймовірність наявності кам’яного лемеша у європейському неоліті, зокрема у представників культури лінійно-стрічкової кераміки, не може бути причиною остаточного відкидання можливості існування кам’яних наральників загалом. Цілком погоджуючись з тим, що далеко не кожне знаряддя дискусійного призначення є наральником, слід сказати, що ряд заперечень, як висловлені власне С. О. Семеновим та Ю. О. Красновом, так і наведені ними моменти із зарубіжної історіографії, часто є не зовсім переконливими або й суперечливими. Наприклад, посилання на відсутність кам’яних лемешів у давніх землеробських цивілізацій Сходу (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай), де орні знаряддя були цілком дерев’яними. Однак, зразу ж аналізуються крупні кам’яні клини дискусійного призначення з Мохенджо-Даро, а Ю. О. Краснов вважав долину Інду центром виникнення одного з типів рал ще наприкінці IV – початку ІІІ тисячоліття до н. е. Звісно, що між Стародавнім Сходом та територіями, де були виявлені досліджувані знаряддя, існує ряд принципових відмінностей природно-географічного та соціально-економічного характеру. Насамперед, це характер грунтів та особливості зрошувального землеробства. Твердження про виключний зв’язок знарядь дискусійного призначення з „лісовими зонами” і їх відсутність на відкритих територіях, де складалися культури схожі на трипільську, спростовують вище описані знахідки. Відсутність рал з кам’яними робочими частинами серед етнографічного матеріалу теж не можна вважати вагомим аргументом. Наприклад, цілий вид грядільних кривогрядільних рал, який чітко та беззаперечно представлений серед археологічних старожитностей східноєвропейського регіону і відзначався високою продуктивністю, етнографії невідомий. По-друге, на основі трасологічного дослідження С. О. Семенов висунув гіпотезу про використання вигнутих ножевидних крем’яних знарядь із Середнього Подністров’я (які прийнято вважати серпами волинського типу) як зуби-різаки своєрідної сохи-рала. Кріпилися ці зуби за тим же принципом, що й вкладиші молотильних дощок, у вертикальному положенні гострим кінцем донизу і увігнутим боком леза вперед. Багатозуба соха, на думку дослідника, застосовувалася з використанням тяглової сили тварин на цілині з подальшим її обробітком мотиками.

Два експерименти, наведені у праці С. О. Семенова, були поставлені в цілком неприйнятних для досліджуваних нами знарядь умовах. У першому випадку за дослідний зразок було взято знаряддя із сланцю, який, як порівняно м’яка гірська порода, для цього не годиться. У другому випадку зразок типу „колодки” з отвором (а не клиноподібний) було зафіксовано у тильній частині дишла (а не на полозі) під кутом 70-75 градусів до його осі (а не у положенні близькому до горизонтального) з використанням тяглової сили вола. Через такі умови експерименту не дивно, що в результаті роботи сліди спрацьовування на кам’яному знарядді не мають нічого спільного з наявними слідами на археологічних знахідках.

Слід також зважити на високі механічні параметри, притаманні використаній для виготовлення наральникаа сировині: тимчасовий опір стисканню тертонського валунчастого кременю перевищує відповідні характеристики деяких м’яких сортів сталистого заліза. Саме виняткова міцність та в’язкість подібної гірської породи забезпечували високу продуктивність та відносну довговічність виявлених артефактів.

Зважаючи на параметри та форму крем’яних знахідок із залученням археологічних, етнографічних та іконографічних даних, можна запропонувати два варіанти реконструкції орних знарядь, які являли собою грядільні кривогрядільні рала за класифікацією Ю. О. Краснова. Вони виготовлялися з цільного шматка дерева, зазвичай частини стовбура, виготовленого у вигляді ральника, і довгого сучка, який виконував роль дишла. У першому випадку неробоча частина крем’яного наральника, можливо, вкладалася у спеціальне гніздо в полозі і додатково кріпилася муфтою. Такого типу знаряддя були відомі в Боспорському царстві та Стародавній Італії. Друга модель відрізняється тим, що, завдяки більшій довжині, ральник кріпився в отворі вигнутої частини гряділя безпосередньо біля його переходу в полоз за допомогою клина й одночасно опирався на полоз. Зважаючи на розміри знахідок, в орних знаряддях місце переходу гряділя в полоз було зміщене дещо вперед, а рало було меншим від етнографічних, що цілком відповідає тенденції поступового збільшення даних знарядь з часом. Максимальна ширина лопасті та ширина черешка дають уявлення про товщину дерев’яної робочої частини (полозу) та гряділя, яка у всіх ралах, відповідно, була практично однаковою. Рала з черешковим ральником присутні серед етнографічних та археологічних екземплярів Європи, зокрема Балкан. Тут черешкові наконечники чітко пов’язуються з кривогрядільними полозними чи грядільними ралами. Ральник у них закріплений під незначним кутом до грунту над полозом. Його черешок проходив через отвір у задньому кінці гряділя, де закріплювався та фіксувався клинами, а робоча частина у вигляді лопатки лежала на передньому кінці полозу, дещо виступаючи вперед. Схожий тип плуга використовувався жителями валаської Моравії.

Грядільні кривогрядільні рала з’явилися у Європі не пізніше кінця ІІІ тис. до н. е. і широко використовувалися в епоху раннього заліза та середньовіччя. Наявність у ранньозалізному віці аналогічних знарядь на території сучасної України підтверджує знахідка токарівського рала. Робочий кінець його додаткового ральника знаходився не просто біля робочого кінця горизонтального полозу, a безпосередньо спирався на останній, про що свідчать відсутність загладженої поверхні на припіднятому кінці полозу, на відміну від решти підошви, та напрямок осі отвору в гряділі. В протилежному випадку, додатковий ральник без опори на полоз не зміг би виконувати свої функції через слабкість робочої частини конструкції: дерев’яний ральник швидко ламався б, а металевий – гнувся. Такі міркування підтверджує також знахідка даберготського рала, додатковий ральник якого спирався на гніздо-виїмку в передній частині полозу. Аналогічну ситуацію спостерігаємо на етнографічних зразках та іконографічному матеріалі. Віддалення деталі, яка б розрізала грунт від полозу відбулося, скоріш за все, лише з появою чересла. Відхилення осі гряділя від полозу у вертикальній площині було присутнє, очевидно, і у придністровських знарядь. Свідченням цього є асиметрична форма робочого кінця крем’яних наральниківів. Така асиметрія лопасті є також ознакою знаряддя плужного типу, тобто такого, котре хоча б частково перевертає скибу грунту на один бік.

У функціональному відношенні такі рала були достатньо продуктивними при роботі на задернованих, цілинних, але некам’янистих грунтах й, відповідно, дозволяли обробляти землю не лише заплави чи річкових терас, а й вододілу. Знаряддя ефективно знищувало коріння бурянів, було стійким у русі та не залишало за собою значних смуг необробленої землі. Відносно глибока оранка та розривання грунту знизу вимагали значних зусиль, тому забезпечити потрібну рівномірну й тривалу тягу міг лише парний запряг биків (волів).

Таким чином, виявлені у Середньому Подністров’ї акуратно виготовлені масивні кременеві предмети слід розглядати як черешкові робочі деталі (наральники чи додаткові ральники) кривогрядільних рал, які використовувалися для обробітку різного типу грунтів представниками чорноліської археологічної культури. Окрім трасологічного аналізу, можна попередньо виділити наступні ознаки крем’яних наральників: порівняно великі розміри та вага, видовжені пропорції, глянець на значній площі поверхонь бокових граней, асиметричне параболічне лезо, стандартизація виробів, асиметричний боковий профіль, якісний світло-сірий кремінь як основна сировина, значна товщина у порівнянні з мотиками. У подальшому дослідженні даного питання можна намітити такий шлях: трасологічний аналіз наявних артефактів, пошук нових знарядь серед музейних колекцій та у закритих археологічних комплексах, що дало б можливість перевірити функціональне призначення речей та уточнити їхнє датування.

Ільків М. Знахідки кам’яних наконечників орних знарядь у Середньому Подністров’ї // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії. – Чернівці: Золоті литаври. 2006. – Том 2 (22). – С. 203-211.