Дослідження трипільської культури в межиріччі Верхнього Пруту і Середнього Дністра (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.)

На території Чернівецької області пам’ятки трипільської культури були виявлені наприкінці XIX ст., тобто ще до того, коли В. Хвойка офіційно оголосив про її відкриття. За всю багаторічну історію вивчення даної культури на Буковині виявлено понад 300 пам’яток трипільсько-кукутенської спільноти. Виявлена джерельна база дала змогу дійти ряду історичних висновків, зробити певні соціально-економічні реконструкції.

Історію дослідження енеолітичних пам’яток зазначеного регіону можна умовно поділити на три неоднакових за своїм значенням і масштабами періоди. Перший з них охоплює час з 1893 по 1945 рік, тобто від відкриття першого трипільського поселення до закінчення Другої світової війни. Археологічні роботи в цей час мали здебільшого аматорський характер, велись непланомірно і часто з корисливими цілями. Другий період почався з кінця 40-х рр. і закінчився у 80-х ХХ ст. В ці роки вивчення трипільських старожитностей ведеться особливо інтенсивно, розвідки і розкопки набувають систематичного характеру. Це дало змогу виявити і дослідити сотні поселень, в тому числі багатошарових, які стали свого роду еталонними для створення хронології Трипілля-Кукутені. Третій період бере свій початок на поч. 90-х рр. ХХ ст. і триває до наших днів. На даному етапі дослідження (археологічні розвідки) проводились майже повністю місцевими науковцями; крім того, в цей час опрацьовується і систематизується вже відомий з попередніх досліджень матеріал.

Одним із перших пунктів, де велись розкопки поселень трипільської культури, було с. Шипинці, розташоване на лівому березі р. Прут за 15 км на північний захід від Чернівців. Перші знахідки розмальованої кераміки датуються тут 1893 р., коли вчитель В. Арійчук, проводячи господарські роботи, знайшов глиняний посуд зазначеної культури. Завдяки професору Е. Кольбенхоєру та барону М. Мустаці виявлені цілі форми горщиків та мисок були доставлені до щойно створеного крайового музею. Через директора промислового музею К. Ромшторфера про виявлені артефакти дізнався директор Віденського „Мистецько-історичного музею” Й. Сомбатті, який в серпні того ж року прибув до Чернівців. Тут він познайомився з Р. Ф. Кайндлем, активним дослідником старожитностей Буковини, з яким і проводив розкопки в Шипинцях. Найбільше знахідок було сконцентровано на полі „Балечінка”. Під час археологічних робіт була простежена потужність культурного шару, знайдені рештки споруд, зібрана значна колекція керамічних виробів та кам’яних знарядь праці (ножі, скребки, сокири). Виявлені матеріали були датовані Й. Сомбатті пізньонеолітичним часом. Р. Ф. Кайндль зазначав, що вже розкопки 1893 р. показали, що він має справу з пізньонеолітичним поселенням, житла якого були сплетені з очерету і обмазані глиною. Дослідник зробив також правильні висновки про те, що будівлі були знищені пожежею. Припущення про інтерпретацію глиняних площадок як залишків жител було на той час новизною і на рахунок цього питання точилися гострі дискусії в наукових колах (частина дослідників, в тому числі В. Хвойка, вважали площадки залишками поховань). У 1902 р. Кайндль вже проводив самостійні розкопки в Шипинцях, в основному на городі В. Арійчука. Із виявлених уламків кераміки можна було скласти 24 цілих посудини. Частина матеріалу бала орнаментована врізаними лініями. В 1903-1904 рр. Кайндль спільно з Е. Костіним продовжив дослідження поселення. Серед виявленого матеріалу підкреслювалася частіша поява геометричних орнаментів на кераміці. Принагідно зазначимо, що в 1904-1914 рр. Е. Костін самостійно проводив розкопки в Шипинцях, а виявлені знахідки продавав у Відень, Берлін, Бухарест, що призвело до розпорошення колекції. В 1904 р. на місці Шипинського поселення побував Хв. Вовк, який, до речі, вперше висловив припущення про належність даної пам’ятки до трипільської культури. На відміну від Кайндля Хв. Вовк вважав глиняні площадки простим смітником, куди жителі давнього селища викидали не потрібні речі. Розкопки в Шипинцях в різні періоди проводили також Н. Мустаца, І. Прокопович, Л. Чикаленко та ін.

У 30-ті рр. XX ст. археологічний комплекс Шипинців ґрунтовно вивчав випускник Карлового університету у Празі Олег Кандиба. У керамічному посуді археолог виділив три групи: група А – кераміка поліхромна, коли орнамент, в основному спіральний, нанесений на червоному фоні чорною і білою фарбами. Посуд групи В орнаментований чорною фарбою (рідше – червоною) на звичайному фоні поверхні посуду. Групу С складає кухонний посуд з грубої глиняної маси з домішками товченого черепашнику. Ознайомлення з матеріалами пам’ятки вимагало особистого огляду та вивчення знахідок. Для цього О. Кандиба відвідав музеї Чернівців, Львова, Кракова й Берліна, де зберігалися матеріали з поселення. Крім того він організував із віденських матеріалів археологічну виставку „Шипинці” у віденському Природничому музеї. Опрацювавши весь відомий матеріал з Шипинців, О. Кандиба написав фундаментальну працю про матеріали з „Буковинської Трої”. Виданням праці опікувався Природничий музей Відня і вона стало новим словом про трипільські старожитності України. Нещодавно ця робота була перевидана на українську мову, що свідчить про її наукове значення і в наші дні. На основі аналізу посуду, різноманітних знарядь праці, антропоморфних статуеток були визначені три фази існування поселення. Вивчивши та зіставивши різні стилі орнаментації, профілів та пропорцій посудин, О. Кандиба створив нову періодизацію поселення в Шипинцях та визначив його місце серед інших синхронних пам’яток трипільської культури в Подністров’ї та Попрутті. Наступні дослідження радянських науковців та створення ними періодизації Трипілля-Кукутені – лишнє підтвердження правильності висновків науковця. До речі, пізніше у своїй монографії, присвяченій періодизації трипільських поселень, Т. С. Пассек, ознайомившись із роботою О. Кандиби, вважала (помилково) весь керамічний комплекс Шипинців одночасовим, в який входили кілька груп кераміки.

У даний період ряд поселень було досліджено Ч. Амброжевичем. Найбільш значними розкопки були біля с. Дарабани (1913-1915, 1942 рр.), де археолог на підставі виявлених знахідок зробив припущення про наявність тут двох культурних шарів. Також археолог на основі виявлених рослинних решток зробив відповідні висновки про особливості тогочасної фауни.

Пізніше висновки Амброжевича повністю підтвердилися. В 1943 р. дослідник проводив розкопки в Магалі. Серед археологічного комплексу він виділив антропоморфні статуетки, біноклеподібні посудини, а також мініатюрні горщики.

Крім того, в архівних матеріалах міститься інформація про те, що місцевий житель с. Оселівки Кельменецького р-ну В. І. Ковчун розповідав про проведення Ч. Амброжевичем в 30-х рр. розкопок в селі і про те, що сам часто знаходив цілі горщики та шліфовані сокири.

Події, пов’язані з Другою світовою війною, не сприяли археологічному вивченню краю. Проводились лише поодинокі розкопки і нечисленні розвідки. Справжній спалах у вивченні трипільських поселень на Буковині спостерігається після закінчення Великої Вітчизняної війни.

Вже в 1945 р. об’днана експедиція Інституту історії матеріальної культури АН СССР в складі П. П. Єфименка, М. Я. Рудинського і С. М. Бібікова при участі співробітників ІА АН УРСР проводилися розвідки в басейні Середнього Дністра (Чернівецька і Хмельницька обл.). На правому березі дослідження проводилися в основному в Кельменецькому р-ні, між сс. Грушки і Нагоряни. Дещо пізніше АН СССР спорядила у північні райони Молдавії та досліджуваний нами регіон експедицію під керівництвом Т. С. Пассек, яка зробила вагомий внесок у вивчення трипільських пам’яток на території Чернівецької області. Починаючи з 1948 р. під її керівництвом проводились багаторічні комплексні розкопки і широкомасштабні археологічні розвідки. У 1948 р. Трипільська експедиція на чолі з Т. С. Пассек провела розвідки на правому березі Дністра, починаючи від м. Хотина вздовж по течії до с. Кормань, тобто здійснила розвідувальний маршрут довжиною 60 км (територія Хотинського і Кельменецького районів). Протягом 1949-1953 рр. Трипільською експедицією було виявлено понад 100 трипільських поселень, датованих трьома різночасовими періодами (А, В, С/Y, за періодизацією Т. С. Пассек).

Серед виявлених експедицією пам’яток одним з найважливіших є багатошарове поселення Поливанів Яр, що знаходиться поблизу колишнього с. Молодове Кельменецького р-ну. Протягом 1949-1951 рр. тут проводились розкопки, за допомогою яких встановлено стратиграфічне залягання трьох шарів трипільського часу, які Т. С. Пассек датувала етапами ВІ (нижній шар – Поливанів Яр III), ВІІ (середній шар – Поливанів Яр ІІ), Y/I (верхній шар –Поливанів Яр І). Матеріали з даного поселення значно розширили уявлення археологів щодо занять тогочасного населення, релігійних уявлень, уточнили періодизацію. Крім того, пам’ятка важлива ще й тим, що вона є однією з найдавніших оборонних споруд на території України, оскільки розташовувалася на високому мисі, який з напільного боку був укріплений оборонним валом та ровом глибиною до 2 м.

Трипільською експедицією протягом кінця 40-х початку 50-х рр. були обстежені такі відомі трипільські поселення, як Дарабани, Коновка, Бабин та ін. Зокрема, було обстежено вже згадуваане поселення в уроч. Замчисько біля с. Дарабани. Закладені шурфи дали змогу встановити, що культурний шар був дуже насиченим знахідками і залягав до глибини 0,7 м. Також підтвердилося припущення Ч. Амброжевича про наявність на поселенні двох культурних шарів, які були віднесені до етапу ВІ (Дарабани І) та YІ (Дарабани ІІ).

Протягом 1950-1953 рр. Трипільська експедиція спільно з Дністровською під керівництвом К. К. Черниш проводила розкопки ранньотрипільського поселення Ленківці, що в Кельменецькому р-ні (поселення було відкрите в 1947 р. Б. О. Тимощуком). За чотири роки робіт на поселенні була розкрита площа в 1286 м2. Тут за роки розкопок виявлено 5 жител напівземлянкового типу і 5 глинобитних жител. Проведені тут роботи дали змогу чітко простежити процес зміни жител-напівземлянок наземними будівлями, що почався в ранньотрипільський час. К. К. Черниш доводила це частковим заляганням напівземлянок під глинобитними підлогами наземних жител. Пізніше дослідниця переглянула свої погляди щодо типів жител і вважала землянки частиною конструкцій наземних будівель. У житлах Ленківецького поселення виявлено багато знахідок, серед яких переважає сильно фрагментований керамічний матеріал, характерною є наявність антропоморфних і зооморфних статуеток, моделей жител, амулетів. На основі аналізу всіх даних було зроблено висновок, що тут було невелике матріархальне родове поселення.

Зважаючи на те, що на той час ранньотрипільських пам’яток було виявлено лише близько 50, матеріали Ленківців стали істотним доповненням до археологічної карти Трипілля А.

Трипільська експедиція, проводячи багаторічні розвідки і розкопки, зібрала багатий джерельний матеріал із енеолітичних пам’яток Буковини. Зокрема, значний матеріал дали розкопки в 1951 р. чотирьох напівземлянок поселення Бернове-Лука (Кельменецький р-н), що дозволило досить повно описати одне із ранньотрипільських поселень. Надзвичайно багатий кремінний інвентар дав змогу зробити припущення про існування на поселенні кремінної майстерні. На основі аналізу матеріалу із пам’ятки було зроблено висновок про дуже значну роль мисливства та рибальства та їх переважання над відтворюючими галузями господарства. Слід також згадати про знахідки унікальних в своєму роді кістяного та мідного гачка (довжиною 6 та 4 см. відповідно). Їхні розміри яких, а також залишки остеологічного матеріалу, дозволяють констатувати, що тогочасне населення регіону виловлювало рибу довжиною до 2 м.

Розвідки Трипільської експедиції охопили не тільки територію Хотинського і Кельменецького районів, але й сусіднього Сокирянського (в околицях сіл Волошкове, Ожеве, Ломачинці, Непоротове, Кормань); тут досліджено понад 130 трипільських поселень різних етапів – А, В, С/Y. Великий науковий інтерес викликають давні майстерні по обробці кременю в уроч. Гайдамацький Яр (околиці с. Волошкове), уроч. Щовб (с. Ожеве) та ін. Їх відкриття дозволило висвітлити весь процес виготовлення крем’яних знарядь в Трипіллі й характер самої техніки.

Отже, правобережжя Середнього Подністров’я, що було „білою плямою” на археологічній карті України, завдяки роботі Трипільської експедиції в післявоєнні роки за порівняно короткий термін було досить повно вивчене.

Особлива роль у вивченні та обстеженні трипільських пам’яток області належить місцевому історико-краєзнавчому музею, експедиції якого протягом кінця 40-х – початку 70-х рр. під керівництвом Б. О. Тимощука виявили і обстежили понад 150 трипільських пам’яток різних періодів. Вже в 1947 р. Б. О. Тимощук, будучи нещодавно призначеним ст. наук. співробітником музею, взяв участь у роботі Середньодністровської експедиції ІА АН УРСР, що працювала під керівництвом видатного археолога С. М. Бібікова на поселенні раннього етапу Лука-Врублівецька. Одночасно проводились і розвідки по правому березі Дністра, завдяки яким Б. О. Тимощуком було виявлено кілька поселень. Цікаві пам’ятки була розташовані в околицях с. Коновка Кельменецького р-ну: це поселення раннього періоду в урочищі Попикова Криниця за 4 км та в уроч. Гамарія за 2 км. на північ від села, також виявлено поселення в уроч. Мошинецький Яр, що за 5 км. на південь від села.

У травні 1948 р. експедиція ЧКМ під керівництвом дослідника провела археологічну розвідку по р. Прут та його притоках – Новій і Старій Совиці. З виявленої вперше 51 археологічної пам’ятки 4 належать трипільській культурі. До найдавніших відносяться поселення в с. Витилівка Кіцманського району (уроч. „На Греблі”). Крім решток глинобитних площадок тут було виявлено також сміттєву яму, наповнену „масою череп’я, кусками обпаленої глини з відбитками дерева, розколотими кістками тварин, крем’яними та кам’яними знаряддями”. Наявність глиняних майданчиків, характер керамічного матеріалу дало можливість віднести Витилівське поселення до раннього трипілля.

У вересні-жовтні 1948 р. Б. О. Тимощук, працюючи у складі Трипільської експедиції АН УРСР, продовжив розвідки по правому березі р. Дністер (в основному на території Кельменецького р-ну). Ним було виявлено та обстежено близько 10 поселень (с. Бабино (уроч. Яма та Попове Поле), с. Комарово (уроч. Стрілка та Поливанів Яр), с. Коновка (уроч. Ратуша), с. Перківці (уроч. Земля Беркова).

Декілька поселень трипільської культури були виявлені в Кіцманському р-ні (с. Шипинці, урочище Кругле Болото за 1 км на південь від відомого Шипинського поселення; с. Ошихліби, урочище Ярківська Гора (за 1 км на південь від села); с. Іванківці, урочище Кінський Цвинтар (за 1 км на захід від села). Восени 1948 р. при дослідженні археологічних старожитностей с. Василева Заставнівського р-ну було виявлено два поселення трипільської культури. Одне з них знаходилось в уроч. Городниця, де виявлені уламки посуду, крем’яні та кам’яні знаряддя, шматки обпаленої глини тощо, інше – в уроч. Ланок (знайдено багато уламків добре випаленої кераміки жовто-червоного кольору, багато крем’яних відщепів).

У 1949 р., здійснюючи розвідку на території Хотинського та Заставнівського р-нів, Б. О. Тимощук виявив понад 15 нових поселень трипільської культури. В хронологічному відношенні він поділив їх на дві групи: поселення із керамікою, прикрашеною заглибленим спіральним орнаментом та поліхромним розписом (етап ВІ) та пам’ятки, де виявлений посуд із монохромним розписом типу Шипинців (етап ВІІ).

Характерною для робіт ЧКМ рисою в цей період є те, що вони носили в основному розвідувальний характер і широкомасштабних розкопок не проводилось.

У 1958 р. рятівні розкопки глинобитних майданчиків трипільського поселення Магала, що в Новоселицькому районі, провів І. С. Винокур (поселення відкрите ще в 1943 р. Ч. Амброжевичем та обстежувалось у 1947 р. Б. О. Тимощуком). Весь комплекс знахідок (23 глиняні посудини, багато грузил для рибальської сітки, ткацький верстат, крем’яні та кам’яні сокири, ножі, скребки тощо) дозволяє віднести поселення біля с. Магала до пізнього етапу трипільської культури.

Поряд з широкими розвідувальними роботами місцеві археологи проводили і охоронні розкопки. Під час проведення таких розкопок студентами історичного факультету Чернівецького університету під керівництвом Б. О. Тимощука в 1971 р. у південній частині Чернівців – Рогатці (поселення виявлене у 1968 р.) було досліджене одне з перших ранньотрипільських поселень на правобережжі Пруту в межах України. Тут зафіксовано 5 глинобитних майданчиків, зібрано велику колекцію глиняних, крем’яних і кам’яних виробів. Кераміка з Рогатки найближчі аналогії знаходить у матеріалах поселення Ленківці на Середньому Дністрі.

В 1972 р. експедицією ЧДУ проводились дослідження укріпленого оборонним валом і ровами поселення в уроч. Графська Поляна (м. Чернівці, Цецино). Це друге після Поливанового Яру укріплене поселення трипільської культур в регіоні. При досліджені пам’ятки були виявлені залишки наземної будівлі з глинобитною піччю, а також велика колекція кераміки.

Завдяки активній і наполегливій праці Б. О. Тимощука, археологічна карта Чернівецької області поповнилася великою кількістю трипільських пам’яток, матеріали з яких є надійною основою для проведення їхнього порівняльного вивчення та визначення місця серед синхронних пам’яток в інших регіонах поширення трипільської культури.

В 60-х рр. ХХ ст. в зв’язку з будівництвом Могилів-Подільської ГЕС та небезпекою затоплення значної кількості археологічних пам’яток активізувались археологічні розвідки в Середньому Подністров’ї. В цей час на зазначеній території працювала Середньодністровська експедиція ІА АН УРСР. Її завдання полягало в суцільному огляді зони затоплення та відбір об’єктів, найбільш важливих для розкопок. Завдяки проведеній роботі було відкрито понад 110 пам’яток по обох берегах Дністра. На правому березі із найбільш цікавих в археологічному відношенні можна назвати Вороновицю, Кормань, Михалкове (етап А), Ломачинці, Непоротове, Кормань (етап В).

Дослідження пам’яток на території краю проводилися й іншими науковими установами – Подільською експедицією Державного історичного музею УРСР, Переяслав-Хмельницьким історичним музеєм, Дністровською експедицією Інституту археології АН УРСР, Дністровською палеолітичною експедицією. Здебільшого проводилися розвідки, збирався підйомний матеріал, хоча часто закладалися і шурфи для з’ясування особливостей стратиграфічного залягання культурного шару. Іноді проводилися і незначні розкопки. Наприклад, в 1954 р. експедицією Інституту суспільних наук львівського філіалу АН УРСР під керівництвом Ю. М. Захарука досліджувалось пізньотрипільське поселення біля с. Звенячин Заставнівського р-ну. Привернула увагу кухонна кераміка, яка була представлена багатьма формами, крім того, значна частина столової кераміки була прикрашена своєрідним монохромним чорним розписом.

Починаючи з 60-х – 70 рр. ХХ ст. в археології починають інтенсивно застосовуватись археометричні методи дослідження (комплекс природничих досліджень старожитностей), особливо ефективно застосовуються аерофото- та магнітні зйомки, завдяки яким, до речі, вдалося виявити і визначити межі величезних за площею (до 450 га) поселень, що одержали в літературі назву поселень-гігантів, протоміст тощо. В 1975-1980 рр. Дністровсько-Трипільською експедицією Інституту археології АН УРСР проводилась геомагнітна зйомка поселення Коновка (уроч. Пуцита) на Середньому Дністрі. Пам’ятка була відкрита Б. О. Тимощуком у 1947 та обстежувалась ним у 1968 рр. Серед знахідок останній виділив кам’яні зернотерки, антропоморфну та зооморфну пластику, розмальований посуд, кремінні знаряддя та ін. Геомагнітна зйомка дала можливість встановити, що на поселенні площею близько 14 га було до 100 глинобитних площадок. Житла були розташовані так, що створювали чотири концентричних круги, які стикалися один з одним. В їх центрі знаходилося одне або два житла. На поселенні було розкопано кілька жител, з яких походить велика маса матеріалу, особливо кераміки. Дослідниками було зроблено також припущення про існування на поселенні двоповерхових будинків. Слід підкреслити, що в археологічному комплексі Коновського поселення були виділені два періоди існування, які відносяться до етапів ВІІ і YI-YII.

Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. археологічні роботи на теренах краю мали здебільшого розвідувальний характер. Зокрема, в сер. 80-х рр. В. Г. Збеновичем та В. А. Шумовою було досліджено поселення середнього етапу в с. Василівка Сокирянського р-ну. Пам’ятка розташована на правому березі р. Коболча біля її впадання в Дністер. В зв’язку із незадовільним станом збереженості поселення (тут проводилися земляні роботи) не вдалося однозначно з’ясувати систему забудови. Із досліджених семи наземних глинобитних жител походять близько 2000 тис. фрагментів кераміки, кремінні, камінні та кістяні знаряддя праці, а також єдина зооморфна статуетка.

Накопичення археологічного матеріалу дало змогу зробити висновки про різні сторони життя трипільського населення краю, його суспільний лад та заняття. Зокрема, завдяки відбиткам на кераміці і обмазці (Дорошівці, Магала, Витилівка) вдалося встановити, що тогочасне населення досліджуваного регіону сіяло пшеницю, ячмінь, а також бобові культури (горох).

Як відомо, в період енеоліту людина вперше ознайомилася з металевими виробами. В др. пол. 40-х – 60-х рр. ХХ ст. в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра завдяки планомірним розвідкам та розкопкам, а також випадковим знахідкам, були виявлена значна кількість мідних артефактів. Серед них – рибальський гачок і бусина з Бернове, браслет з Ленківців, шило, кінець шпильки, уламки бус з Поливаного Яру, долото з Кельменців, уламки шестигранного ковальського молота з Витилівки, ніж із Недобоївців. Дуже цікавими є мідні сокири-мотики з Рингача, Топорівців, Давидівців та Мілієве. До речі, Б. О. Тимощук, якому в 1961 р. місцевим жителем с. Рингач Новоселицького р-ну Поточевським була передана випадково знайдена мідна сокира, зазначав цікавий факт. Справа в тому, що в 1959 р. при копанні підвалу в садибі В. М. Унгуряна був виявлений цілий скарб мідних сокир різної величини (інформацію підтвердили місцеві жителі). Сокири знаходилися в трипільському горщику. Знахідки розійшлися по руках, були переплавлені і тільки одна потрапила в ЧКМ. Зважаючи на той факт, що на території України всього відомо лише близько 15 мідних знарядь такого типу, мусимо констатувати факт втрати безцінних археологічних знахідок.

З початку 90-х рр. ХХ ст. дослідження енеолітичних пам’яток в регіоні проводиться в основному силами місцевих науковців. Буковинські археологи активно включилися до підготовки Тому зводу пам’яток історії та культури Чернівецької обл. До 1994 р. було підготовлено майже 200 коротких статей (значна частка яких описували саме трипільські поселення), де містилася інформація про саму пам’ятку, час її виявлення, коротко охарактеризовано зібраний матеріал та місце його зберігання. Завдяки цьому був систематизовані дані, що накопичилися за останні десятиліття, інша справа, що через брак коштів результати напруженої роботи науковців так і не вийшли друком.

Археологічні дослідження значно пожвавилася після створення у 1996 р. при Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федьковича Буковинського Центру археологічних досліджень. Співробітники Центру регулярно проводять розвідки та розкопки, внаслідок яких виявляють нові та обстежують вже відомі поселення. Матеріали останніх зберігаються у фондах БЦАД. Частина археологічних знахідок з розвідок та розкопок трипільських поселень вже опублікована. Останніми роками автором спільно з С. В. Пивоваровом та Б. Т. Рідушом обстежено ряд трипільських пам’яток на теренах краю, підйомний матеріал з яких зберігається в фондах БЦАД. Цікаві артефакти виявлені на таких в Мартинівці (уроч. біля с. Погорилівка), Задубрівці (уроч. Став) Заставнівського, Каплівці Хотинського, Волошкове, Василівці Сокирянського, Коновці (уроч. Пуцита), Новоселиці (уроч. Говди), Нелипівці Кельменецього р-нів. Досить багато знахідок, виявлених випадково, передано до фондів БЦАДу місцевими жителями області. Серед них антропоморфна і зооморфна пластика, столова і кухонна кераміка та інші вироби з глини, кремінні, кістяні та камінні знаряддя праці тощо. Звісно, що наукова цінність таких предметів знижується через відсутність точної фіксації знахідки, глибини культурного шару, на якій вона виявлена, супроводжуючого інвентарю, проте при цьому артефакт не втрачається взагалі.

В останні десятиліття вийшло ряд узагальнюючих праць, присвячених первісній історії України, і, зокрема, культурі мальованої кераміки. Вони підводять підсумки роботи кількох поколінь трипіллязнавців. Значна частина опублікованих в них матеріалів, зроблених висновків щодо різних сторін життя енеолітичного населення України базувались на артефактах з поселень досліджуваного регіону. Звідси – висновок про важливість даного регіону для вивчення історичних процесів, що мали місце в той час.

На сучасному етапі стоїть завдання широкомасштабного дослідження трипільських пам’яток в досліджуваному регіоні. Подальше вивчення старожитностей трипільської культури на теренах Чернівецької області безумовно наблизить вирішення проблеми походження й історичної долі культури мальованої кераміки, дасть нові матеріали для характеристики трипільської культури і з’ясування етнокультурних процесів у регіоні.

Шманько О. Дослідження трипільської культури в межиріччі Верхнього Пруту і Середнього Дністра (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії. – Чернівці: Золоті литаври. 2006. – Том 2 (22). – С. 184-195.