У військовій історії Центрально- та Південно-Східної Європи одним із найбільш важливих та визначальних є період VIII – початку Х ст. Саме тоді як в Карпато-Дунайському регіоні, так і в Передкавказзі відбулися важливі зміни в мілітарній культурі враховуючи впливи різних державних утворень того часу, що відобразилося на їх озброєнні, тактиці та стратегії. В подальшому це призвело до взаємовпливів та поступової еволюції різних типів зброї в окремих регіонах Європи по різному.
Одним із ключових та водночас недосліджених аспектів у вищезазначеному контексті є проблема використання клинкової зброї у Карпато-Дунайському, Причорноморському та Передкавказькому регіонах у ІX cт. В цей час дана категорія предметів озброєння ближнього бою переживала значну еволюцію та видову модифікацію, що було пов’язано з ареалом її поширення, розвитком захисного озброєння, а також зміною тактики та стратегії бою армій тогочасних держав. Рідкісним, показовим і водночас недослідженим видом клинкової зброї, який фігурує як у візантійських писемних, так і у іконографічних джерелах є так звана μάχαιρα, яка згадується також під іншими назвами – παραμήριον, μάχαιριον, μικρά μάχαιρα, έγχερίδίον, παραξκρίδιον чи βούγλιν. Не виключено, що вищевказані найменування могли позначати інші види подібного типу μάχαιρα. Μάχαιρα – вид клинкової зброї, який характеризується масивним прямим одноcічним клинком. Імператор Лев VI Мудрий в «Тактиці Лева» описує παραμήριον як «великі односічні махайри». У «Стратегіці» імператора Никифора ІІ Фоки παραμήριον рекомендується для озброєння візантійської важкої кінноти – катафрактаріїв (κατάφρακτος). Іншим важливим питанням є матеріальне підтвердження існування подібного типу клинкової зброї та використання її окремими військовими контингентами у ІХ ст. та пізніше.
У вирішенні цієї проблеми показовими та важливими виступають археологічні знахідки клинкової зброї з території Карпато-Балканського регіону. Розглянемо їх детальніше. В свій час, дослідники В. Йотов, Н. Хрісімов та Д. Рабовянов здійснили класифікацію та типологізацію середньовічних шабель з території Болгарії. Один з цих типів, а саме тип 2 (за В. Йотовим) та група ІІІ (за Н. Хрісімовим) викликав в колах дослідників військової справи досить багато дискусійних питань у плані видової інтерпретації, функціонального використання та етнічної ідентифікації. Даний тип шабель являє собою групу, представлену екземплярами з односічним клинком та іншими стилістичними особливостями, зокрема конструкцією навершя, а також перехрестям. Важливим є те, що саме за стилістичністю зображення на мініатюрах Іоанна Скіліци цей тип клинкової зброї найбільш правдоподібно відносити до παραμήριον. Подібні шаблі дослідники відносять виключно до типу предметів клинкового озброєння характерних для військової культури Першої Болгарської держави. Важливим і характерним є те, що як самі шаблі, так і їх деталі знайдені лише на тих територіях, котрі перебували в межах держави дунайських болгар, або знаходилися під їх впливом. Беручи до уваги те, що держава ще була поділена на «Вътрешну» і «Външну» області, кількісно на території першої знахідок вищезгаданих предметів клинкового озброєння знайдено більше. На території «Външної» області» «Отвъддунавской Българии» навпаки. На сьогодні поки відомо лише 2 знахідки подібного типу зброї. Розглянемо їх детальніше.
Рис. 1. Залізні шаблі з середньовічних пам’яток Болгарії: 1 – Абрітус (Разград); 2 – Трговіще; 3 – Північно-Східна Болгарія; 4 – нелокалізована місцевість (за Н. Хрісімовим).
На території тогочасного ядра Першої Болгарської держави на сьогодні виявлено 5 односічних клинків з різними деталями в цілому, а також окремо деталі шабель, серед яких найбільш чисельними є перехрестя – 7 екземплярів. Шаблі знайдені в Абрітусі, Червеному Брязі, Тирговіщі в північно-східній Болгарії та один екземпляр походить з нелокалізованої місцевості. Перехрестя в свою чергу походять з Пліски, 2 екземпляри з фортеці Руйно, Русенско, Старо Село, Добрічко та Марково. Інші екземпляри походять з Оломоуца (Чехія) та з території України, а саме з Рухотинського городища (уроч. Корнешти) на території Чернівецької області. Окремо відзначимо схожі екземпляри, які походять з інших місцевостей Центрально- та Південно-Східної Європи. За зовнішніми ознаками вони дуже схожі до шабель вищеописаного типу, але відрізняються конструктивними особливостями клинка, навершям та перехрестям.
Рис. 2. Залізні шаблі з середньовічних пам’яток Центрально- та Південно-Східної Європи: 1-3 – Червен Бряг (Болгарія); 4-5 – Оломоуц (Чехія) (за В. Йотовим).
Для більш кращого візуального розуміння подібного типу клинкової зброї необхідно проаналізувати її конструктивно-морфологічні параметри. Перш за все, відзначимо, що подібні шаблі залізні одноручні, як зображені на мініатюрах. Вони відрізняються клиноподібним та досить масивним прямим клинком. Зверху до клинка кріпиться перехрестя, яке представлене сплюснутою підциліндричною основою, від якої відходять дві сплюснуті круглі деталі. Навершя, зазвичай, складається з 2 частин: верхньої – «шапки», яка посередині має невеликий отвір, та нижньої частини – циліндричної основи з швом, яка кріпиться до «шапки». На нижній частині зазвичай присутні отвори для кріплення навершя до руків’я клинкової зброї. Їх кількість могла бути різною. На нашу думку, до подібного типу клинкової зброї, за аналогіями зі схожими шаблями з пам’яток Хазарського каганату, мали також бути деталі наконечників піхов та оковок від них. Останні представляли собою овально сплюснуті пластини, які зверху мали залізні стержні для кріплення. Одна з таких була знайдена на городищі біля с. Рухотин (уроч. Корнешти).
Клинок вищеописаних шабель з пам’яток у Болгарії та з Оломоуца має довжину переважно 66-82,5 см, ширина клиноподібного леза коливається в межах 3,6-3,8 см. Довжина перехрестя коливається від 6,3 до 9,7 см. Зважаючи на знахідки з території Болгарії, а також на їх схожість з шаблями ранніх болгар на території Кавказу, території Хазарського каганату В. Йотов висунув думку про приналежність даного типу клинкової зброї болгарам і датував їх ІХ – початком Х ст. Один екземпляр даного типу шаблі, виявлений в Оломоуці відсунув межі побутування подібних старожитностей до перших десятиліть Х ст. В. Йотов вважає, що подібний тип шабель поширився в Болгарії після переселення хазар та болгар з Хазарського каганату внаслідок Громадянської війни в останньому на початку ІХ ст. На нашу думку, не потрібно відкидати також думку про те, що подібний тип шабель міг потрапити на територію Першої Болгарської держави ще раніше, зокрема у VIII ст. Важливим є те, що подібні шаблі знаходять свої аналогії в старожитностях VI-IX ст. у Причорномор’ї, Приазов’ї, на Кавказі тощо. Повертаючись до аналізу навершь вищезазначених типів шабель відзначимо, що в болгарській історіографії існує також думка, що подібного типу знахідки є навершями мечів, які В. Йотов виділяє в окремий «візантійський тип» або тип «Галово». Дуже схожий екземпляр вищеописаного навершя походить із візантійської фортеці Пекулуй луй Соаре на Дунаї, яке вищезгаданий дослідник відносить до деталей візантійських мечів типу «Пліска-1948». Загалом, подібні навершя В. Йотов датує VII-XI ст.
Рис. 3. Перехрестя шабель із середньовічних пам’яток Болгарії: 1,13 – північно-східна Болгарія, 2,5,9 – Великий Преслав, 3,7 – Добрічко, 4,6,8 – Руйно, 10 – Сеново, 11 – Старо Село, 12,16 – Стирмен, 14 – Марково, 15 – Фундул-Герцій; 1-14,16 – за В. Йотовим, 15 – M. Петреску-Димбовіце. Д. Теодором.
Останнім часом актуальною постає тема впливу болгар та їхньої військової культури на землі Прикарпаття та Пруто-Дністровського межиріччя у ІХ-Х ст. Знахідки предметів озброєння із цих теренів дозволяють стверджувати, що в даний період тут прослідковуються значні мілітарні впливи сусідніх країн. Підтвердженням цього є знахідка, яка була виявлена на слов’янському городищі поблизу с. Рухотин (уроч. Корнешти). Вона являє собою навершя руків’я клинкової зброї, виготовлене з бронзи. Навершя пошкоджене у верхній частині, вірогідно, деформоване від удару іншої зброї. Його висота – 3,3 см, найбільша ширина – 2,2 см, висота верхньої частини – 1,1 см, ширина верхньої частини – 3,3 см, висота нижньої частини – 2,2 cм, ширина нижньої частини навершя – 2,6 см. «Шапка» верхньої частини навершя складається з двох частин. Висота верхньої – 0,7 см, нижньої – 0,4 см. Внутрішній діаметр нижньої частини навершя – 2,4 см, товщина стінок нижньої частини – 0,2 см. По колу нижньої частини навершя наявні 4 отвори, за допомогою яких навершя кріпилося до руків’я клинкової зброї. Діаметри отворів становлять по 0,3 см. Усі 4 отвори розміщені в нижній частині навершя. Симетрія кріплення різна. Досить цікавою є «шапка» навершя, діаметр якої становить 2,4 см. Тут наявний пошкоджений отвір, на якому простежуються сліди удару, внаслідок чого, верхня частина виробу здеформувалася. Іншим аспектом, який привертає увагу є наявність на нижній частині навершя шову, що може говорити про досить складну технологію його виготовлення. Маса навершя становить 16,4 г. Окремо відзначимо те, що навершя з Рухотина має коротку циліндричну нижню частину, аніж навершя сабель, що мають видовжену нижню частину. Цей факт дозволяє також розглядати приналежність навершя з Рухотина як навершя меча. Окрім того, етнічне та мілітарне визначення навершя з Рухотина ускладнюється відсутністю інших конструктивних елементів клинкової зброї. В будь якому випадку можна припустити, що навершя з Рухотина має болгарсько-візантійське походження і попередньо датується ІХ-Х ст.
Рис. 4. Навершя руків’я середньовічної шаблі з Рухотинського городища (уроч. Корнешти) – за М. Ільківим.
Важливою для ідентифікації вищезгадуваних типів клинкової зброї є кореляція та визначення конструктивно-морфологічних параметрів їхніх навершь. Так, навершя візантійських мечів вищевказаного типу, як показують дані археологічних знахідок, ймовірно, мали різну коротку циліндричну нижню частину та були виготовлені у складному стилі, техніці та відрізнялися естетизмом та геометричністю аніж навершя шабель. Останні мали переважно видовжену нижню частину. Вищевказані твердження дозволили дослідникам висловити думку про те, що подібні шаблі, які сформувалися як клинкова зброя безпосередньо дунайських болгар мали значний вплив мілітарної культури Візантійської імперії. На нашу думку, важливим є той факт, що конструктивні елементи подібних шабель знаходять свої аналогії серед знахідок клинкової зброї у Передкавказзі та Північно-Східному Приазов’ї з деякими незначними видовими відмінностями. Так, у Краснодарському краї в Росії була знайдена фактично ціла шабля зі схожим типом навершя та абсолютно різним типом перехрестя. Не вдаючись до детальної характеристики подібного типу клинкової зброї, відзначимо, що на сьогодні розроблена класифікація У. Кочкарова, де виділено 8 типів шабель, які є досить важливими для вивчення військової справи Першої Болгарської держави, Хазарського каганату та Візантійської імперії. Усі вони між собою схожі, але хронологічна кореляція ґрунтується на зігнутості самого клинка, зовнішньому вигляді навершя, перехрестя тощо. Виглядає можливим той факт, що землі Приазов’я і Передкавказзя є батьківщиною подібного типу зброї, яка в період VIII ст. ще була досить архаїчною. Починаючи з початку ІХ ст. подібні шаблі почали широко поширюватися на територію Карпато-Дунайського регіону і найбільш ймовірно побутували вони і у Візантії та Хазарському каганаті.
Рис. 5. Середньовічні шаблі з Північно-Західного Передкавказзя – за У. Кочкаровим.
Порівнюючи шаблі з Приазов’я і Передкавказзя та шаблі з території Першої Болгарської держави відзначимо, що вони схожі за зовнішнім виглядом, але виглядають архаїчнішими. Навершя подібних шабель відрізняється фактично усіма складовими верхньої та нижньої частин. Перехрестя за видовою кореляцією схоже лише з типом ІІ (підтип Б) – зігнуті перехрестя з шароподібними закінченнями (тип ІБ за А. Кірпічніковим). Відмінності між перехрестями «болгарських шабель» та передкавказькими полягають у тому, що по-перше вони є незігнутими, як сама циліндрична основа, так додаткові шароподібні елементи. Останні є плоскими в перетині. Вищевказані видозмінення були зумовлені передусім ступенем зігнутості клинка та визначення функціонально-видової приналежності зброї як шабля. Клинок так званих «болгарських шабель» є прямим. А отже, постає питання чи дійсно можна зарахувати шаблі з Передкавказзя і Приазов’я до μάχαιρα чи παραμήριον? На нашу думку, шаблі та палаші з вищевказаних територій варто розглядати як ті, які відобразили першопочатковий вплив на формування клинкової зброї Першої Болгарської держави на початку ІХ ст. До другої половини ІХ – початку Х ст. вони вже поступово еволюціонують та відомі на багатьох пам’ятках Європи. Важливо відзначити при цьому те, що впродовж ІХ ст. шаблі різних типів з Передкавказзя та Приазов’я поширилися по території як Хазарського каганату, так і на суміжних теренах, і що важливо поширилися у західному напрямку, та, найбільш ймовірно, на території Візантії.
Таким чином, епоха кінця VIII – ІХ ст. є досить важливим етапом формування мілітарних культур в Північно-Західному Передкавказзі та Карпато-Дунайському регіонах, які у багатьох аспектах були взаємопов’язаними. Можна говорити, що археологічні знахідки шабель з прямим клинком так званого «болгарського типу», виявлені на території Карпато-Дунайського регіону можна пов’язати з μάχαιρα чи παραμήριον візантійських джерел. Останні були досить ефективними в бою та використовувалися включно ХІ ст. В будь-якому разі знахідки подібного типу дозволяють з інших позицій поглянути на історію Балканського регіону та віддзеркалюють складні та суперечливі процеси, які відбувалися в Південно- та Центрально-Східній Європі у VIII – ІХ ст.
Калініченко В.А., Пивоваров С.В. Шаблі VIII-IX cт. з прямим клинком з Північно-Західного Передкавказзя та Карпато-Дунайського регіону: аспекти взаємовпливів // VІ Міжнародна науково-практична конференція «Археологія & Фортифікація України». – Кам’янець-Подільський: ПП Буйницький О.А., 2016. – С. 101-105.
Немає коментарів:
Дописати коментар